PT
BORODYANKA
Herasimyuk Oksana, Herasimyuk Maxim, Lyudmila Ivanenko, Ivan Petrovych Ivanenko, Bohdan Malinovskyi, Eliza
2022/04
O meu nome é Herasimyuk Oksana. Sou da cidade de Borodyanka, na região de Kyiv.
Vim a Portugal visitar o meu pai devido ao facto de haver guerra na Ucrânia. Quando partimos, ou melhor, fugimos, da nossa cidade de Borodyanka, pois esta foi ocupada por tropas russas. A família inteira (eu, meu marido e dois filhos) corremos para o carro, e naquele momento aviões inimigos sobrevoaram-nos e bombardearam prédios residenciais na nossa cidade. Foi muito assustador, mas graças a Deus e pessoas que nos ajudaram, fomos salvos.
Na Ucrânia, trabalho como professora, na área da saúde, terapeuta da fala num centro de recursos inclusivos. Atualmente, em Portugal, estamos a planear apostar em produção de produtos feitos à mão.
Vim com meu filho Maksym Gerasimyuk, 12 anos, aluno do 6º ano.
O marido Oleg e o filho mais velho Nazar, de 19 anos, permaneceram na Ucrânia. Dói, sentimos muito a falta deles e acreditamos de todo coração que em breve nossa família estará junta novamente.
O meu nome é Lyudmila Ivanenko, 69 anos. Sou da cidade de Borodyanka. Sou professora de línguas e literatura ucraniana. Ía trabalhar quando recebi um telefonema de que a guerra havia começado. Eu não queria acreditar na realidade. Foi como um sonho terrível... A minha Borodyanka foi destruída, caíram bombas em prédios altos. E as pessoas morriam sob os escombros das casas, nas caves. Fugimos para a aldeia de Nova Hreblia, que fica a 7 km de Borodyanka. Mas mesmo aqui a guerra chegou. E novamente bombas, granadas, granizo, tanques... Passámos fome. Nenhum carro humanitário poderia lá chegar. Estivemos sob ocupação durante 20 dias. Ficámos doentes. Vim para Portugal com a família (filhas, genro, netas).
O meu nome é Ivanenko Ivan Petrovych. 71 anos da Borodyanka.
Fui jogador, juiz, árbitro, treinador e olheiro de futebol.
A ocupação durou 31 dias. A familia estava com fome. Fui capturado pelos agressores russos e depois libertado. O telefone foi retirado por tropas russas. Mataram o nosso cão de casa. Vim para Portugal a partir de 1 de abril. Fui milagrosamente salvo. Agora estou desempregado. Vim para Portugal visitar a família (filha, genro e neta).
O meu nome é Bohdan Malinovskyi, 17 anos, estudante do 11º ano da Borodyanka. Vim a Portugal visitar a minha madrinha.
Quando a guerra começou em 24 de fevereiro de 2022, nós, como a maioria dos moradores de nossa cidade, vimos centenas de helicópteros sobre Gostomel, que fica ao nosso lado, e no terceiro dia da guerra, os tanques inimigos entraram em Borodyanka - eles começaram a disparar por tudo e para todos no caminho de Kyiv. Estávamos escondidos na cave o tempo todo. Então os russos começaram a bombardear Borodyanka com bombas aéreas e mísseis Iskander. Já podíamos reconhecer pelos sons quando era preciso correr, nós escondemo-nos na cave, e passámos por lá a noite. Era muito assustador, frio e escuro. Desde os primeiros dias, não havia eletricidade nem água na cidade... A avó rezava o tempo todo na cave e a mãe chorava. Todos esses dias dormimos completamente vestidos e quase não comemos, porque não havia como cozinhar nada. Conseguimos entrar em casa por alguns minutos e ir até à casa de banho.
A princípio, foi assustador ouvir o rugido do movimento de artilharia pesada dos russos, mas o mais assustador foi ouvir e ver os ataques aéreos e suas consequências.
Tivémos dificuldade em sair de Borodyanka no meio das colunas de veículos inimigos. No dia seguinte, tivémos a sorte de sair. Borodyanka foi ocupada por um mês. Não havia nenhuma ligação com nossos avós. Eles se recusaram a sair – pois não queriam deixar sua casa, cão e gatos.
Meu nome é Eliza, 12 anos. Vivo em Portugal há 4 anos. Mas todos os dias, desde o início da guerra, estava muito preocupada com todos os meus parentes. Quando os parentes chegavam, eu era tradutora em todas as organizações. Ajudo como posso. Sempre perto da minha família: isso me acalma. Eu ajudo na recolha de fundos para ajuda humanitária para os refugiados.
Atualizado 2022/08
Hoje, os participantes do projeto: Oksana, Maksym Gerasimyuk, Bohdan Malinovsky retornaram a Borodyanka. Eles não suportavam ser separados da sua família. E também tinham documentos urgentes para tratar. Bohdan precisava entrar na universidade. Testes e documentos aprovados em várias instituições de ensino. Estamos a aguardar o resultado. Mas, se começarem a bombardear, todos irão até mim novamente. Todos conseguirão encontrar alguma paz aqui em Portugal.
Mas a situação em Borodyanka é deplorável, moralmente muito difícil. Muitos conhecidos morreram, desapareceram, ficaram desabrigados. Até hoje, eles desenterram conhecidos que foram torturados até a morte. O filho do meu afilhado, 33 anos, foi encontrado em uma vala comum ao lado de Borodyanka. É horror, dor, a alma se despedaça.
Quanto aos pais, eles também vão embora, mas estarão de volta dentro de um mês. Alguns assuntos precisam ser resolvidos.
Rezo todos os dias por todos e acredito na paz!!!
Fonte, autor de foto de cidade: Olexandr Medvedev / www.nv.ua
ING
BORODYANKA
Herasimyuk Oksana, Herasimyuk Maxim, Lyudmila Ivanenko, Ivan Petrovych Ivanenko, Bohdan Malinovskyi, Eliza
2022/04
My name is Herasimyuk Oksana. I am from Borodyanka city in Kyiv region.
I came to Portugal to visit my father because of the war in Ukraine. When we left, or rather fled, our town of Borodyanka, as it was occupied by Russian troops. The whole family (me, my husband and two children) ran to the car, and at that moment enemy planes flew over us and bombed residential buildings in our city. It was very scary, but thanks to God and people who helped us, we were saved.
In Ukraine, I work as a teacher, in the health field, speech therapist in an inclusive resource center. Currently, in Portugal, we are planning to invest in the production of handmade products.
I came with my son Maksym Gerasimyuk, 12 years old, a 6th grader.
Husband Oleg and eldest son Nazar, 19, remained in Ukraine. It hurts, we miss them so much and we believe with all our hearts that soon our family will be together again.
My name is Lyudmila Ivanenko, 69 years old. I'm from Borodyanka city. I am a teacher of Ukrainian languages and literature. I was going to work when I got a call that the war had started. I didn't want to believe reality. It was like a terrible dream... My Borodyanka was destroyed, bombs fell on tall buildings. And people died under the rubble of houses, in basements. We fled to the village of Nova Hreblia, which is 7 km from Borodyanka. But even here the war has come. And again bombs, grenades, hail, tanks... We starved. No humanitarian car could get there. We were under occupancy for 20 days. We got sick. I came to Portugal with my family (daughters, son-in-law, granddaughters).
My name is Ivanenko Ivan Petrovych. 71 years of Borodyanka.
I was a football player, referee, referee, coach and scout.
The occupation lasted 31 days. The family was hungry. I was captured by Russian attackers and then released. The phone was taken away by Russian troops. They killed our house dog. I came to Portugal from April 1st. I was miraculously saved. Now I'm unemployed. I came to Portugal to visit my family (daughter, son-in-law and granddaughter).
My name is Bohdan Malinovskyi, 17 years old, 11th grade student at Borodyanka. I came to Portugal to visit my godmother.
When the war started on February 24, 2022, we, like most residents of our city, saw hundreds of helicopters over Gostomel, which is right next to us, and on the third day of the war, enemy tanks entered Borodyanka - they started shooting at everything and everyone on their way to Kyiv. We were hiding in the basement the whole time. Then the Russians began to bomb Borodyanka with aerial bombs and Iskander missiles. We could already recognize by the sounds when it was necessary to run, we hid in the basement, and spent the night there. It was very scary, cold and dark. From the first days, there was no electricity or water in the city... The grandmother prayed all the time in the basement and the mother cried. All these days we slept fully dressed and hardly ate, because there was no way to cook anything. We managed to get inside the house for a few minutes and go to the bathroom.
At first it was frightening to hear the roar of the Russian heavy artillery movement, but what was even more frightening was hearing and seeing the air strikes and their aftermath.
We had a hard time getting out of Borodyanka amidst the columns of enemy vehicles. The next day, we were lucky enough to leave. Borodyanka was occupied for a month. There was no connection with our grandparents. They refused to leave – as they didn't want to leave their house, dog and cats.
My name is Eliza, 12 years old. I have lived in Portugal for 4 years. But every day since the beginning of the war, I was very worried about all my relatives. When relatives arrived, I was a translator for all the organizations. I help as I can. Always close to my family: it calms me down. I help collect funds for humanitarian aid for refugees.
Updated 2022/08
Today, project participants: Oksana, Maksym Gerasimyuk, Bohdan Malinovsky returned to Borodyanka. They couldn't bear to be separated from their family. And they also had urgent documents to deal with. Bohdan needed to get into the university. Tests and documents approved in various educational institutions. We are waiting for the result. But if they start bombing, everyone will come to me again. Everyone will be able to find some peace here in Portugal.
But the situation in Borodyanka is deplorable, morally very difficult. Many acquaintances died, disappeared, became homeless. To this day, they dig up acquaintances who were tortured to death. My godson's son, 33, was found in a mass grave next to Borodyanka. It's horror, pain, the soul breaks.
As for the parents, they're also leaving, but they'll be back in a month. Some issues need to be resolved.
I pray every day for everyone and I believe in peace!!!
Source, city photo author: Olexandr Medvedev / www.nv.ua
UKR
БОРОДЯНКА
Герасимюк Оксана, Герасимюк Максим, Людмила Іваненко, Іваненко Іван Петрович, Маліновський Богдан, Еліза
2022/04
Мене звати Герасимюк Оксана. Я із міста Бородянка, Київська обл
Приїхала в Португалію до батька в зв'язку з тим, що в Україні - війна. Коли ми виїжджали, а вірніше, тікали, з нашого містечка Бородянка в Київській області, воно було окуповане російськими військами. Ми всією сім'єю ( я, мій чоловік і двоє синів) бігли до автомобіля, а над нами в цей час летіли ворожі літаки та бомбили житлові багатоповерхівки у нашому місті. Було дуже страшно, але, дякувати Богу і добрим людям, ми врятувалися.
В Україні я працюю за професією вчителя - логопеда, дефектолога в інклюзивно- ресурсному центрі. На даний час в Португалії плануємо зайнятися виробами hand made .
Я приїхала із своїм сином Герасимюк Максимом, 12 років, учень 6 класу.
В Україні залишилися чоловік Олег та старший син Назар, 19 років. Боляче, дуже за ними сумуємо і віримо всією душею у те, що скоро наша сім'я знову буде разом.
Мене звати Людмила Іваненко, 69 років. Я із міста Бородянка, Київська обл. По професії я вчитель української мови та літератури. Збиралася їхати на роботу, коли зателефонували, що почалася війна. Не хотілося вірити в реальність. Це було як страшний сон... Зруйнували мою Бородянку, бомби падали на багатоповерхові будинки. А під завалами будинків, у підвалах, вмирали люди. Втекли в село Нову Греблю, що за 7 км від Бородянки. Але й тут догнала війна. І знову бомби, снаряди, гради, танки... Голодували. Жодна машина з гуманітаркою не могла приїхати. В окупації була 20 днів. Захворіла. У Португалію приїхала до своєї родини (доньки, зятя, внучки).
Мене звати Іваненко Іван Петрович. 71 рік. Бородянка, Київська обл.
Футболіст. Суддя і арбітр футбольних матчів, тренер, спостерігач.
В окупації був 31 день. Голодував. Потрапив у полон до російських агресорів, але відпустили. Забрали телефон. Вбили мою собаку. У Португалії з 1 квітня. Чудом врятувався. Зараз безробітний. В Португалію приїхав до родини (доньки, зятя і внучки).
Мене звати Маліновський Богдан, 17 років, учень 11 класу. Бородянка, Київська область. Приїхав в Португалію до своєї хресної мами.
Коли почалася війна 24.02.2022, ми, як і більшість жителів нашого міста, побачили сотні гвинтокрилів над Гостомелем, що поруч з нами, а коли на третій день війни ворожа техніка зайшла в Бородянку - почала все розстрілювати на своєму шляху до Києва. Ми весь час ховались в погрібі. Потім Бородянку рашисти почали бомбити авіабомбами і ракетами Іскандер. Ми по звуках вже вміли розпізнавали коли потрібно було бігти ховалися в погребі, ночували там. Було дуже страшно, холодно і темно. З перших днів в місті не було світла, води... Бабуся в підвалі весь час молилася, а мама плакала. Всі ці дні ми не роздягалися, спали повністю вдіті і майже не їли, бо не було можливості щось готувати, в хату ми встигали забігти на пару хвилин в туалет.
Спочатку страшно було чути гул від руху рашистської техніки , але найстрашніше було чути і бачити авіаудари та наслідки після них.
Ми ледь вирвалися з Бородянки між колонами ворожої техніки. Це було дуже страшно. Наступного дня після того, як нам пощастило виїхати - Бородянку зайняли окупанти і тримали жителів в окупації місяць. З нашими бабусями і дідусем не було ніякого зв’язку. Вони їхати відмовились - не схотіли лишати будинок, собаку та котів.
Мене звати Еліза, 12 років. Вже 4 роки, як я проживаю в Португалії. Але кожного дня, з початку війни, дуже хвилювалася за всіх своїх родичів. Коли приїхали родичі, я була перекладачем в усіх організаціях. Допомагаю чим можу. Завжди поруч зі своєю родиною: це мене заспокоює. Допомагаю у збиранні гуманітарної допомоги біженцям.
Обновлення 2022/08
На сьогодні, учасники проекту: Оксана, Максим Герасимюк, Богдан Маліновський повернулися в Бородянку. Не витримали розлуку з сім'єю. І також їх чекали невідкладні справи з документами. Богдану потрібно було поступати в університет. Здав тести і документи в різні навчальні заклади. Чекає результат. Але, якщо почнуть бомбить, знову будуть всі їхати до мене. Тут всі заспокоїлись.
Але картина в Бородянці плачевна, морально дуже важко. Дуже багато знайомих загинули, зникли безвісти, залишились без житла. До цих пір викопують закатованих до смерті знайомих. У моєї хрищеної сина, 33 роки, знайшли в братській могилі поруч біля Бородянки. Це жах, біль, душа розривається на частинки.
Щодо батьків, вони теж збираються їхати, але повернуться протягом місяця. Треба повирішувати деякі справи.
Я молюсь щодня за всіх і вірю в мир!!!
Джерело, автор світлини міста: Олександр Медведєв / www.nv.ua