PT
KRAMATORSK
Levchenko Irina, Levchenko Mariya, Levchenko Dariya
2022/04
Somos uma família da cidade de Kramatorsk. Há 8 anos que vivemos perto da linha de demarcação e das hostilidades, é triste, mas crescemos, vivemos e planeamos o nosso futuro. Na nossa cidade, e entre os nossos amigos, há muitos imigrantes que deixaram suas casas e começaram uma nova vida. Meus pais e todos os parentes ficaram no território da região de Luhansk. Trabalho como professora na Faculdade de Tecnologia e Design há 15 anos. Minha pequena Maria foi para o jardim de infância e tinha muitos amigos. No inverno, a pista de gelo é um lugar favorito! A filha mais velha, Daria, estudou na escola, frequentou aulas de canto. Ela também tinha muitos amigos com quem costumava passear pela nossa cidade maravilhosa. Em 24 de fevereiro, tudo mudou! No primeiro dia, reunimo-nos em 1 hora e partimos juntamente com os pais do meu marido em uma vila perto de Izyum. Eles pensaram que seria mais seguro lá. Mas acabou por ser o contrário. Lá, explosões podiam ser ouvidas e vistas de todos os lados. Numa semana, voltámos para Kramatorsk, empacotamos nossas coisas novamente e dirigimos para Dnipro. Morámos com parentes por uma semana, mas as sirenes, as notícias e todas as circunstâncias foram tristes. Por isso resolvi tirar meus queridos filhos desse horror, para que pudessem andar livremente pelas ruas e não terem medo, como sempre fizémos. Chegámos na estação e embarcamos no primeiro comboio para Chelm (Polônia). Voluntários ajudaram-nos a instalarmo-nos num centro para refugiados da Ucrânia. Varsóvia e os polácos deixaram as lembranças mais agradáveis, ajudaram-nos como puderam: Cheguei apenas com uma mala e filhos e toda a minha vida ficou em para trás. Houve tentativas de ir mais longe, porque havia muitos de nós lá, mas a embaixada portuguesa também nos ajudou muito. Quando não há parentes e conhecidos em outros países, você procura onde existem oportunidades. E no dia 8 de abril voamos para o caloroso e ensolarado Portugal, as minhas filhas e eu estávamos no exterior pela primeira vez. Mas sempre sonhei em conhecer este país. Vivemos na casa de portugueses comuns, somos ajudados por pessoas comuns e somos gratos por isso! Porque eles nunca poderiam ter pensado que nós também seríamos imigrantes. Era muito assustador ir a qualquer lugar com crianças. Mas paz e sossego, é importante para a vida e para o nosso futuro! Nós somos fortes!!! É útil em qualquer situação encontrar algo bom e tudo ficará bem! Minhas filhas são tudo para mim!
Atualizado 2022/08
Na véspera do início do ano letivo na Ucrânia, um projétil voou para a faculdade onde eu trabalhava como professora e palestrante especializada em cabeleireiro e cosmética. O prédio está destruído e com ele a esperança de voltar para casa - e fazer o que tanto ama! É muito difícil encontrar um emprego em Portugal sem conhecer a língua. Atualmente, consegui um emprego de ajudante de cozinha, trabalho 6 dias por semana por um salário mínimo e também a viagem só de ida leva 2 horas (metro, comboio e autocarro). Quase não estou em casa, não consigo dar aos meus filhos a atenção que eles precisam. A filha mais velha e a mais nova estão sozinhas. E quando a escola começar, eu não sei o que fazer. Assim que fomos ao jardim de infância, imediatamente ficámos doentes. Aqui, estamos sozinhos: é difícil tanto moralmente, como fisicamente. Encontrámos um apartamento, porque a família portuguesa onde morávamos de graça, nos disse para nos tornarmos independentes, e acontece que quase todo o salário vai para pagar a casa. Quando morava em casa na Ucrânia, valorizava muito meu tempo livre, porque amo minha família e meus filhos, isso é o que temos de mais importante. Passava cada minuto livre com eles. Gostaria de encontrar outro emprego, mas a língua portuguesa é muito difícil.
Cada dia eu torno-me mais forte, entendo que temos tudo para começar de novo. E o começo é sempre difícil. Somos fortes e tudo vai ficar bem! Muitos dos meus parentes e entes queridos não têm para onde voltar, tudo foi destruído. É difícil quando você tem tudo: uma casa, uma família maravilhosa, um trabalho favorito, lugares favoritos para relaxar, e a cada novo dia você vê essas destruições - os destinos são destruídos... Hoje Maria começou a chorar na loja porque ela realmente gostou da boneca. E eu não poderia comprar esta boneca para ela, porque é muito caro para mim. Minha avó contou-me na minha infância sobre a guerra, o que eles passaram, e eu nunca poderia pensar que isso poderia acontecer novamente. QUERO A PAZ!
Fonte, de foto da cidade: Administração estadual regional de Donetsk
Comentário: a foto em mãos, é uma escola destruída em Kramatorsk. No primeiro plano é um livro da lingua ucraniana do 5 ano.
KRAMATORSK
Levchenko Irina, Levchenko Mariya, Levchenko Dariya
2022/04
We are a family from the city of Kramatorsk. We've been living close to the demarcation line and hostilities for 8 years, it's sad, but we grew up, lived and planned our future. In our city, and among our friends, there are many immigrants who have left their homes and started a new life. My parents and all relatives stayed on the territory of the Luhansk region. I have been working as a professor at the Faculty of Technology and Design for 15 years. My little Maria went to kindergarten and had many friends. In winter, the ice rink is a favorite place! The eldest daughter, Daria, studied at school, attended singing lessons. She also had many friends with whom she used to walk around our wonderful city. On February 24, everything changed! On the first day, we met in 1 hour and left together with my husband's parents in a village near Izyum. They thought it would be safer there. But it turned out to be the opposite. There, explosions could be heard and seen from all sides. Within a week, we returned to Kramatorsk, packed our things again and drove to Dnipro. We lived with relatives for a week, but the sirens, the news and all the circumstances were sad. That's why I decided to take my dear children out of this horror, so that they could walk freely through the streets and not be afraid, as we always did. We arrived at the station and boarded the first train to Chelm (Poland). Volunteers helped us to settle in a center for refugees from Ukraine. Warsaw and the Poles left the most pleasant memories, they helped us as they could: I arrived with only a suitcase and children and my whole life was left behind. There were attempts to go further, because there were so many of us there, but the Portuguese embassy also helped us a lot. When there are no relatives and acquaintances in other countries, you look for opportunities. And on the 8th of April we flew to warm and sunny Portugal, my daughters and I were abroad for the first time. But I always dreamed of visiting this country. We live in the home of ordinary Portuguese, we are helped by ordinary people and we are grateful for that! Because they could never have thought that we would be immigrants too. It was too scary to go anywhere with kids. But peace and quiet is important for life and for our future! We are strong!!! It is useful in any situation to find something good and everything will be fine! My daughters are everything to me!
Updated 2022/08
On the eve of the start of the school year in Ukraine, a projectile flew to the college where I worked as a teacher and lecturer specializing in hairdressing and cosmetics. The building is destroyed and with it the hope of returning home - and doing what he loves so much! It is very difficult to find a job in Portugal without knowing the language. Currently, I got a job as a kitchen helper, I work 6 days a week for minimum wage and also the one-way trip takes 2 hours (metro, train and bus). I'm hardly home, I can't give my kids the attention they need. The eldest and youngest daughter are alone. And when school starts, I don't know what to do. As soon as we went to kindergarten, we immediately got sick. Here, we are alone: it is difficult both morally and physically. We found an apartment, because the Portuguese family where we lived for free, told us to become independent, and it turns out that almost all the salary goes to pay for the house. When I lived at home in Ukraine, I valued my free time a lot, because I love my family and my children, that's the most important thing we have. He spent every free minute with them. I would like to find another job, but the Portuguese language is very difficult.
Every day I get stronger, I understand that we have everything to start over. And the beginning is always difficult. We are strong and everything will be fine! Many of my relatives and loved ones have nowhere to go, everything has been destroyed. It's hard when you have everything: a house, a wonderful family, a favorite job, favorite places to relax, and with each new day you see these destructions - fates are destroyed... Today Maria started crying in the store because she really liked the doll. And I couldn't buy this doll for her, because it's too expensive for me. My grandmother told me in my childhood about the war, what they went through, and I could never have thought that it could happen again. I WANT PEACE!
Source, from city photo: Donetsk Regional State Administration
Comment: the photo in hand is a destroyed school in Kramatorsk. In the foreground is a 5th grade Ukrainian language book.
UKR
КРАМАТОРСЬК
Ірина Левченко, Марія, Левченко, Дарія Левченко.
2022/04
Ми сім'я з міста Краматорськ. Вже 8 років ми живемо біля лінії розмежування та воєнних дій, це сумно, але ми розвивались, жили та планували майбутнє. В нашому місті і серед наших друзів, багато переселенців, які покинули свої домівки і почали нове життя. Мої батьки та всі родичі залишились на території Луганської області. Я працюю викладачем в коледжі технологій та дизайну вже 15 років. Моя маленька Марія ходила в садочок, в неї було багато друзів. Взимку улюблене місце, це ковзанка! Старша донечка, Дарія, навчалась в школі, відвідувала заняття з вокалу. Теж мала багато друзів, з якими часто гуляли нашим чудовим містом. 24.02 змінилось все! В перший день ми зібрались за 1 годину та виїхали до батьків чоловіка в село під м. Ізюм. Думали, там буде безпечніше. Але виявилось, навпаки. Там з від усіх боків було чутно та видно вибухи. За тиждень ми повернулись в Краматорськ, знов зібрали речі і поїхали на машині в м. Дніпро. Тиждень жили в родичів, але сирени, новини і всі обставини були сумними. Тому я вирішила забрати своїх любих діток подалі від цього жаху, щоб можна було вільно гуляти вулицями і не боятись, як ми це робили завжди. Приїхали на вокзал і сіли в перший потяг, що був на Хелм (Польща). Волонтери нам допомогли розміститись в центрі для біженців з України. Варшава та поляки залишили найприємніші спогади, допомагали чим могли: коли ти приїхав з однією валізою та дітьми, а все твоє життя залишилося вдома. Були спроби поїхати далі, бо там нас було дуже багато, і вийшло, що нам допомогло посольство Португалії. Коли немає родичів та знайомих в інших країнах, то їдеш туди, куди є можливість. І 8 квітня, ми прилетіли до теплої та сонячної Португалії, я з доньками вперше за кордоном. Але завжди мріяла побачити цю країну. Живемо в домі у звичайних португальців, нам допомагають звичайні люди і ми вдячні за це! Бо ніколи і подумати не могли, що теж будемо переселенцями. Дуже страшно було їхати з дітками в нікуди. Але спокій і мир, це важливо для життя та нашого майбутнього! Ми сильні!!! Потрібно в будь якій ситуації знаходити щось хороше і все буде добре! Мої дочки - це моє все!
Обновлено 2022/08
На передодні навчального року в Україні, в коледж де я працювала педагогом та викладачем за спеціальністю перукарське мистецтво та декоративна косметика, прилетів снаряд. Будівля зруйнована і з цим руйнується надія на повернення додому - до того, що ти так любиш! У Португалії знайти роботу без знання мови дуже складно. Наразі , я знайшла роботу помічником кухаря, працюю 6 днів на тиждень за мінімальну зарплату та ще й дорога в один бік займає 2 години (метро, електричка та автобус). Вдома майже не буваю, дітям не можу приділяти тієї уваги на яку вони потребують. Старша доня з молодшою самі. А як почнеться школа, то взагалі не знаю, що робити. В садок тільки підемо, одразу хворіємо. А тут ми самі: це складно і морально, і фізично. Ми знайшли квартиру, бо в сім'ї португальців де ми жили, безкоштовно, нам сказали ставати самостійними, і от виходить, що майже вся зарплата віддається за житло. Коли я жила вдома, я дуже цінувала свій вільний час, бо я люблю сім'ю і діти, це найважливіше, що у нас є. Кожну вільну хвилину я проводила з ними. Хотіла би знайти якусь другу роботу, але мова дається дуже складно.
З кожним днем я стаєю сильнішою, бо розумієш, що все потрібно починати з початку. А починати завжди важко. Ми сильні і все буде добре! Вже багатьом моїм родичам та близьким повертатись нікуди, все зруйновано. Це складно, коли в тебе було все: дім, чудова родина, улюблена робота, улюблені місця для відпочинку, а з кожним новим днем бачиш ці руйнування - руйнуються долі... Марія сьогодні в магазині розплакалась, бо їй дуже сподобалася лялька. А купити цю ляльку я їй не змогла, бо для мене це дорого. Моя бабуся мені розповідала в дитинстві про війну, що вони пережили, і я ніколи не могла подумати, що знов таке може бути. ТАК ХОЧЕТЬСЯ МИРУ!
Джерело, світлини міста: Донецька обласна державна адміністрація